Літературний марафон «Українські письменники про Другу світову війну»

Напередодні Дня пам’яті та перемоги над нацизмом відбувся літературний марафон «Українські письменники про Другу світову війну», організований Клубом любителів художньої літератури та кафедрою українознавства. Захід проходив під гаслом «Читаймо! Думаймо! Пам’ятаймо!».

Під час літературного марафону:

• згадали полеглих воїнів часів Другої світової війни, вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання;
•  заслухали виступи доповідачів:
  • «Голос війни в українській літературі» (доцентка кафедри українознавства Тетяна Врублевська);
  • «Слово, що палить: «Україна в огні» як документ епохи» (Анна Чілей, І курс, 95-а група);
  • «Щоденники Олександра Довженка 1941-1945 років» (Марія Перцова, І курс, 95-а група);
  • «Щоденник» Аркадія Любченка» (Маргарита Примак, І курс, 95-а група);
  • «Олесь Гончар «Модри Камень»: кохання на тлі війни» (Кіра Шелеп, І курс, 95-а група);
  • «Леонід Первомайський: голос війни в українській поезії» (Катерина Пабат, І курс, 95-а група); 
  • «Війна в українському Львові: Юрій Винничук «Танґо смерті» (Вероніка Бортновська, І курс, 95-а група). 
• слухали поезію «Мій перший вірш написаний в окопі» Ліни Костенко у виконанні Єлизавети Атамась (І курс, 95-а група) та «Можливо, знову загримлять гармати…» Василя Симоненка у виконанні Софії Циганкової (І курс, 95-а група);
• бібліотекар Кравцова М. І. представила огляд художніх видань під назвою «У книжковій пам’яті – миттєвості війни»;

Активну участь в обговоренні взяли члени Клубу любителів художньої літератури, зокрема старша викладачка кафедри ортопедичної стоматології Ромашкіна О. А. та колишня викладачка кафедри українознавства Писаренко Л. М., які розкрили тему російсько-української війни в сучасній художній літературі.

Українська література про війну – це не лише хроніка подій, а й голос мільйонів тих, хто постраждав. Це пам’ять. Це правда, яку не завжди дозволяли говорити вголос. Через ці книги ми чуємо голоси тих, кого вже немає – солдатів, селян, дітей, жінок. Тих, хто вижив і тих, хто загинув. Ми повинні читати ці твори, бо в них – наша історія. Бо вони вчать нас цінувати мир, свободу, людське життя.

Сьогодні, коли знову доводиться боротися за Україну, ми як ніколи розуміємо: слово — це теж зброя. І слово правди має жити!