Історія кафедри
Кафедра загальної хірургії заснована в 1934 році. Ініціатором і одним з організаторів кафедри був головний лікар Вінницької обласної лікарні, перший завідувач навчальної частини інституту, відомий хірург, вчений і педагог професор Болярський Микола Миколайович, а першим завідувачем кафедри став професор Гурєвич Григорій Марк ович, який народився 08.09.1898 року в м. Гомелі. Закінчив Київську медичну академію в 1920 році. Праці Г.М.Гурєвича присвячені проблемам хірургічної ендокринології (зобу), переливанню крові, загальній і військово-польовій хірургії.
Гурєвич Г.М.
Гурєвич Г.М. був один з перших, хто запровадив переливання крові в лікувальних закладах міста Вінниці і області, створив пункт переливання крові, який пізніше був реорганізований в обласну станцію переливання крові. Наукова тематика кафедри носила патофізіологічне направлення у зв'язку з чим були створені патофізіологічна і біохімічна лабораторії. В листопаді 1935 року Вінницьким медичним інститутом і облздороввідділом була створена комісія по організації і проведенню ювілею, присвяченого 125 річниці з дня народження М.І.Пирогова в складі заступника завідувача облздороввідділу Гурєвича Є.І. та професорів Болярського М.М., Гурєвича Г.М. і Шідловського П.С. Саме ця комісія і порушила клопотання перед керівництвом області і республіки про надання маєтку де жив М.І.Пирогов, та церкви, де його поховали, статусу музею заповідника.
За період з 1934 по 1940 р. було опубліковано 30 наукових праць і захищено 3 кандидатські дисертації.
Під час Великої Вітчизняної війни Г.М.Гурєвич був головним хірургом Сталінградського і Південного фронтів. В 1943 році йому було присвоєне звання заслуженого діяча науки Української РСР. Нагороджений 4 орденами і медалями. Помер в 1969 р. і похований в м. Харкові.
Одним із пер ших асистентів, а пізніше доцентом кафедри працював Микола Миколайович Головцев.
В 1940-41 і 1944-45 р.р. кафедрою керував Мойсей Юлійович Лорин-Епштейн. М.Ю.Лорин-Епштейн, народився в 1888 році в Прибалтиці. Закінчив медичний факультет Парижського університету в 1915 році.
Під час Першої світової і Громадянської воєн служив спочатку у царській армії, а потім в лавах Червоної армії в якості хірурга. Після демобілізації працював в клініках О.В.Вишневського, А.П.Кримова, І.А.Зав'ялова. В 1938 році захистив докторську дисертацію на тему: «Особенности анатомии, физиологии и патологи моченого пузыря, задней уретры и простаты в свете эволюционного учения» а в 1940 був затверджений в званні професора. Його перу належить 50 наукових праць. В своїх наукових дослідженнях, присвячених патогенезу захворювань великого значення придавав так званій «еволюційній патології». Ним була розроблена і широко впроваджена в практику новокаїнова блокада сім'яного канатика з метою диференціальної діагностики між нирковою колькою і гострим апендицитом, а також добре відомий прийом для ранньої діагностики правця. М.Ю.Лорин-Епштейн загинув у 1945 році у залізнично-дорожній катастрофі, повертаючись додому після консультацій у Жмеринській лікарні. Після його смерті тимчасово виконував обов'язки завідувача доцент М.М.Головцев.
З 1945 по 1951 рік кафедру очолював професор Михайло Олександрович Благовєщенський, який народився 8.11.1890 року в с. Селище Симбірської губернії. Після закінчення духовної семінарії поступив на медичний факультет Томського університету, який закінчив у 1917 році.
По закінченню університету служив в діючій Армії. Після демобілізації з армії в 1918 році працював на різних посадах в Саратовській губернії до 1925 року. В 1926 році переїхав до Ленінграду де також працював у різних лікувальних закладах, а з 1930 по 1934 рік ординатором Обухівської лікарні в клініці професора І.І.Грекова, з 1934 по 1938 р.р. асистентом хірургічної клініки 2-го Ленінградського медичного інституту. В 1938 році захистив докторську дисертацію і був обраний на посаду завідувача кафедри загальної хірургії Іжевського медичного інституту, одночасно працюючи професором-консультантом оборонних заводів м. Іжевська. В червні 1945 року обраний завідувачем кафедри загальної хірургії Вінницького медінституту де працював до 1951 року.
У ці важкі повоєнні роки кафедра знаходилась на базі обласної лікарні, матеріально-технічна база якої була майже повністю знищена фашистами. Завдяки самовідданій праці професора М.М.Благовєщенського кафедра поповнилася хірургічними інструментами, апаратурою, навчальними посібниками, що значно покращило умови навчання. До навчання приступили демобілізовані воїни, які з великим ентузіазмом взялися опановувати медичну науку. З їх числа в подальшому вийшли видатні вчені і клініцисти, організатори охорони здоров'я.
В цей час асистентами кафедри були М.Є.Дідур, К.С. Вшивцева, С.А.Печерська, Д.А.Коган а доцентами М.М.Головецв і Меєрович. Науковою проблемою, якою займалася кафедра, було вивчення наслідків травматизму у інвалідів Великої Вітчизняної війни. Асистент М.Є.Дідур проводила клінічні дослідження формули крові в зонах Захар'їна-Геда при гострому апендициті.
Коли пішов на пенсію проф. Благовєщенський М.М., то кафедру очолив доктор медичних наук, професор Аркадій Георгійович Караванов. А.Г. Караванов народився 31.08.1907 року в м. Харкові у сім'ї фельдшера. В 1931 році закінчив Харківський медичний інститут. Формування його як хірурга і вченого проходило в одній із видатних хірургічних шкіл держави, якою керував академік В.Н.Шамов. Його наукові дослідження, виконані під безпосереднім керівництвом В.Н.Шамова., носили експериментальний характер і були присвячені проблемі переливання крові та консервації органів і тканин.
В 1939 році А.Г.Караванов успішно захистив дисертацію на здобуття вченого ступеню кандидата медичних наук на тему: «Профилактика болезни высоты путем переливания крови».
До початку війни з Фінляндією А.Г.Караванов займав посаду асистента госпітальної хірургічної клініки, потім був мобілізований до лав Червоної Армії, будучи уже в ті роки фахівцем по переливанню крові в Ленінградському інституті переливання крові. Увесь період війни з білофінами працював бригадиром по заготівлі крові для фронту. В роки Великої Вітчизняної війни він начальник і ведучий хірург ППГ, а в 1944-1946 р.р. — ведучий хірург Центрального авіаційного госпіталю.
Після демобілізації із лав Радянської Армії в 1948 році Аркадій Георгійович захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора медичних наук на тему: «Переломы позвоночника у летно-подъемного состава». Працював доцентом кафедри госпітальної хірургії Харківського медичного інституту, а потім був переведений на посаду наукового керівника Львівського науково-дослідного інституту переливання крові. В 1948-51 р.р. завідувач кафедри факультетської хірургії Закарпатського університету. В 1951 р. наказом начальника управління вищої школи при Раді Міністрів УРСР призначений завідувачем кафедри загальної хірургії Вінницького медичного інституту, де і працював по 1954 рік. Наукові розробки були присвячені дослідженням залізничного і сільськогосподарського травматизму. В 1951 р. кафедра загальної хірургії була переведена на базу хірургічного відділення вузлової клінічної лікарні станції Вінниця. Залізнична лікарня на той час мала найкраще матеріально-технічне забезпечення.
А.Г.Караванову належить 140 друкованих праць, в тому числі 3 монографії. Усі вони присвячені актуальним проблемам хірургії і переливання крові. Ним підготовлено 20 кандидатів і 3 доктори медичних наук. У 60-х роках займав посади наукового керівника Київського НДІ гематології і переливання крові, головного хірурга Міністерства охорони здоров’я УРСР, був членом правління всесоюзного товариства хірургів.
За самовіддану працю нагороджений орденами і медалями Радянського Союзу і французьким орденом «Кавалерський Хрест Почесного Легіону».
У цей час на кафедрі за сумісництвом почали працювати крім вищезгаданих викладачів Н.В.Завадовська і С.П.Білканія.
В 1954 році кафедру очолив доктор медичних наук, професор А.П.Юрихін.Анатолій Павлович народився 20.06.1900 р. в сім'ї священників. В 1919 році, після закінчення школи в м. Костромі, закінчив школу бджільництва і працював інструктором. В 1920-21 р.р. служив в Червоній армії. В 1921 році поступив на медичний факультет Костромського університету, а потім перевівся в 2-й Московський університет, який закінчив у 1927 році. З 1928 по 1933 роки працював на різних лікарських посадах в Середньо - Волжському краї, а з 1933 по 1939 рік головний лікар і завідувач хірургічного відділення в лікарнях Куйбишевської області. В 1939 — 1942 р.р. викладач Куйбишевської військової медичної академії. З 1942 по 1954 р.р., асистент, потім доцент (1944 р.) Куйбишевського медичного інституту. В 1942 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата мед. наук на тему: «Концевые артерио-венозные аневризмы», а в 1953 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора медичних наук на тему: «Экспериментально-клинические наблюдения над острой полной непроходимостью пищеварительного тракта».
Будучи завідувачем кафедри загальної хірургії Вінницького медичного інституту, Анатолій Павлович продовжує наукову робу з питань гострої кишкової непрохідності. Під його керівництвом співробітниками кафедри вивчаються патогенез непрохідності з нейрогуморальних позицій, роль і значення інтоксикації, патоморфологічні зміни в органах і тканинах, питання лікувальної тактики і віддалених результатів лікування. В 1955 р. отримав наукове звання професора.
А.П.Юрихіним на XXVI з'їзді хірургів була зроблена програмна доповідь на тему: «Причины летальности при острой кишечной непроходимости», яка викликала жваву дискусію.
В цей час на кафедрі працювали С.П.Білканія, М.Є.Дідур, к.м.н. В.Г.Зоря, к.м.н. С.Є.Камінський, С.С.Колібаба.
Білканія C.П.
Доцент Білканія Север'ян Павлович, народився 17.11.1914 року в с. Отобай, Абхазької АРСР (Сухумської губернії). Після закінчення школи в 1932-35 р.р. навчався в 3 медичному технікумі в м. Тбілісі, а потім в Тбіліському медичному інституті, який закінчив у 1941 році. На початку Великої Вітчизняної війни був мобілізований до лав Червоної армії в якості командира медико-санітарної роти. У зв'язку з тим, що під Києвом військові частини де служив С.П.Білканія попали в оточення і рішенням командирів і політпрацівників були саморозпущені, то кожен виходив з полону самостійно. Таким чином С.П.Білканія попав до Києва і під виглядом цивільного лікаря працював у різних лікувальних закладах міста, надаючи допомогу полоненим пораненим і цивільному населенню Києва. В кінці 1942 року в зв'язку зі скороченням штатів лікарів підлягав відправці до Германії. Тоді С.П.Білканія самовільно покидає Київ і перебирається в м. Вінницю, де знову працює цивільним лікарем в різних лікувальних закладах міста. Надає медичну допомогу населенню, підпільникам і пораненим партизанам. Веде активну антифашистську роботу. Після звільнення Вінниці 29.06.1944 року від німецьких окупантів С.П.Білканія знову був мобілізований до лав Радянської Армії в якості спочатку хірурга, а потім начальника лазарету 82 окремої зенітно-артилерійської бригади. Після звільнення в запас в чині капітана медичної служби в кінці 1945 року працював ординатором хірургічного відділення центральної залізничної лікарні в м. Києві, а на початку 1951 року переведений у Вінницю завідувачем хірургічним відділенням вузлової клінічної лікарні станції Вінниця.
Наукова діяльність Север'яна Павловича проводилась під керівництвом професора А.П.Юріхіна і була присвячена клініко-морфологічному вивченню завороту сигмовидної кишки, яка в 1961 році була захищена як дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата медичних наук на тему: «Материалы к изучению заворота сигмовидной кишки».
З метою діагностики завороту сигмовидної кишки він запропонував феномен так званого «ендоскопічного тупика». Для вирішення питання про хірургічну тактику було запропоновано розрізняти два періоди з характерним для кожного з них симптомокомплексом: а) преторзійний; б) гострий заворот сигми. Для профілактики гострого завороту доліхосигми запропоновано оперативне втручання в плановому порядку.
За самовідданий труд і громадську діяльність С.П.Білканія нагороджений високими бойовими і трудовими нагородами, йому присвоєне звання Заслуженого лікаря України, він Почесний громадянин м. Вінниці.
Професор Віктор Григорович Зоря народився в 1920 році в с. Малий Митник Калинівського району Вінницької області в сім’ї селян. Після закінчення Шепетівської фельдшерської школи в 1939 році призваний до лав Червоної Армії. Був учасником бойових дій у війні з Фінляндією (1939-40 р.р.) і під час Великої Вітчизняної війни (1941-45 р.р.). Після закінчення інституту виконував обов’язки асистента кафедри госпітальної хірургії, а в 1955 році — доцента. В цьому ж році був переведений на кафедру загальної хірургії.
Наукові дослідження В.Г.Зорі торкалися питань правця, які потім були оформлені і захищені як дисертація на здобуття наукового ступеню доктора медичних наук на тему: «Столбняк мирного времени». В подальшому отримавши наукове звання професора В.Г.Зоря з 1974 по 1976 рік завідував кафедрою хірургії педіатричного факультету. Він автор 76 наукових робіт, монографії. Під його керівництвом підготовлені і захищені одна докторська і 5 кандидатських дисертацій. Нагороджений бойовими орденами і медалями СРСР.
Савелій Еммануілович Камінський народився 2.ХІ.1919 року в Херсоні в сім’ї лікаря. В 1938 році поступив у Вінницький медичний інститут, а потім, знаходячись в евакуації у Фергані, в 1942 р. закінчив Московський медінститут. Після закінчення інституту був призваний в армію і служив в евакогоспіталях і фронтовому госпіталі нейрохірургом. В 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «О предраке молочной железы. Клинико-морфологическое исследование». З 1956 по 1976 рік працював над темою «Радиометрическое изучение убыли хлоридов и механизма гипохлоремии». С.Е.Камінський радіометричним методом з радіоізотопним хлором встановив перерозподіл хлоридів в тканинах (а не вихід їх з організму як вважалося раніше), з найбільшим їх вмістом у великому чепці, жировій тканині, стінці кишечника і найменшим в шкірі. Він автор 30 друкованих праць і 11 рацпропозицій. Нагороджений бойовими орденами і медалями СРСР. В 1987 році пішов на пенсію.
Наукові дослідження, які проводились не тільки співробітниками, а й практичними лікарями під керівництвом професора А.П.Юрихіна лягли в основу кандидатської дисертації Т.М.Дроздовської «Влияние АКТГ и картина на течение острой кишечной непроходимости», захищеної в 1961 р. Н.В.Завадовська вивчала секреторно-видільну функцію кишечника при експериментальній тонкокишкової непрохідності. Нею встановлено зниження видільної функції у відділах кишечника вище місця перешкоди, що пояснюється рефлекторними моментами у зв’язку з підвищеним тиском в просвіті кишечника. Клінічний ординатор О.С.Пустоваренко вивчав вплив АКТГ і гідрокортизону на перистальтику кишечника. Пізніше Олександр Степанович став асистентом спочатку госпітальної, а потім загальної хірургії. В 2003 році пішов на пенсію.
Доцент С.С.Колібаба вивчав газовий склад крові при непрохідності в експерименті і клініці. Ним встановлена наявність циркуляторної гіпоксії, а в термінальному періоді — і тканинної гіпоксії. С.С.Колібабою розроблена методика оксигенації консервованої крові і розроблені покази до їх переливання при кишковій непрохідності, що значно понизило смертність при цій патології. Результати дослідження були підсумовані і викладені в дисертаційній роботі на здобуття наукового ступеню кандидата медичних наук, яка під назвою «Нарушения газового состава крови и тканевого дыхания при острой кишечной непроходимости и пути их нормализации (экспериментально-клиническое исследование)» в 1970 році була успішно захищена. Сергій Семенович з 1963 року беззмінно працював на кафедрі спочатку асистентом, а потім доцентом і завідувачем навчальною частиною кафедри до 2003 року. Його перу належить 115 друкованих праць, має 3 авторські свідоцтва на винаходи та 40 на рацпропозиції, має звання «Изобретатель СССР». В 2009 році пішов на заслужений відпочинок.
Асистент Дідур М.Є. вивчала білкові порушення сироватки крові в експерименті і клініці. Марія Євтухівна Дідур народилася в с. Розсоші Тиврівського району Вінницької області в 1918 році в сім’ї селян. З 1934 по 1939 рік навчалася у Вінницькому медичному інституті. Їх випуск був першим. З першого і до останнього дня Великої Вітчизняної війни була начальником хірургічного відділення евакогоспіталю в м. Казані. Свою роботу в якості асистента кафедри загальної хірургії вона почала одночасно з М.М.Благовєщенським і під його керівництвом почала досліджувати лейкоцитоз в зонах Захар’їна—Геда при гострому і хронічному апендициті, яка в 1961 році була захищена як дисертація на ступінь кандидата медичних наук. В 1979 році М.Є.Дідур пішла на заслужений відпочинок. За свою сумлінну працю вона нагороджена орденами і медалями СРСР.
З 1958 року на кафедрі під керівництвом А.П. Юрихіна проводилось клінічне випробовування вітчизняного білкового кровозамінника БК-8. В результаті проведених досліджень його впливу на організм ординатором хірургічного відділення М.К.Дремлюгою захищена кандидатська дисертація «Эффективность БК-8 при некоторых хирургических заболеваниях».
В 1970 році А.П. Юрихін пішов на заслужений відпочинок, а на його посаду в 1971 році був обраний доктор медичних наук, професор Забозлаєв Сергій Сергійович.
Забозлаєв С. С.
Сергій Сергійович народився в 1924 році в м. Тбілісі в сім'ї кінооператора. В 1943 році поступив в Казанський медичний інститут в м. Алма-Аті, який з відзнакою закінчив у 1948 році.
В 1952 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата медичних наук на тему: «О роли интрарецепции в регуляции уровня сахара». В цьому ж році був обраний на посаду асистента клініки факультетської хірургії Казахстанського державного медичного інституту, а з 1959 по 1968 рік — доцент клініки госпітальної хірургії. В 1967 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора медичних наук на тему: «Экспериментальные методы к изучению недостаточности аортального клапана и коррекции ее аутопластикой из интимы нисходящей грудной аорты». В 1968 році, після затвердження дисертації був обраний на посаду завідувача кафедри факультетської хірургії Карагандинського медичного інституту. В 1970 році отримав наукове звання професора, а в 1971 р. був обраний завідувачем кафедри загальної хірургії Вінницького медичного інституту ім. М.І.Пирогова.
Наукові дослідження в цей час були присвячені питанням мікро циркуляції і їх значення в патогенезі хірургічних захворювань. За цими питаннями С.С.Забозлаєвим була організована і проведена Республіканська конференція (Вінниця, 1974 р.).
В 1974 році кафедра була переведена на базу МКЛ №4. Після смерті професора С.С.Забозлаєва в 1975 році кафедру тимчасово очолював доцент В.Ф.Литвинов, а з 1976 по 1994 рік завідувачам кафедри був д.мед.н. проф. О.Я Фіщенко.
В цей період на кафедрі працювали доценти С.П. Белканія і С.С. Колібаба, асистенти С.І. Андросов, О.І. Бондарчук, М.Є. Дідур, С.П. Жученко, С.Е. Камінський, І.Н.Ошовський , В.М.Рижанівська, д.мед.н. М.І. Селезінка.
Пізніше колектив кафедри поповнили М.Д.Желіба, О.О. Жупанов, С.Д.Хіміч. В різні роки, короткотривалий час асистентами кафедри були Б.Ф. Вознюк і М.І.Шанчук.
Олександр Якович народився 28 січня 1924 року в с. Кирнасівка, Тульчинського району, Вінницької області в сім’ї селян. Закінчив Капустянську середню школу в 1943 році. Після звільнення Вінниччини від німецько-фашистських загарбників у 1944 році був мобілізований до лав Радянської Армії. Приймав участь в бойових діях на території Молдови, Румунії та Угорщини. Був поранений. День перемоги зустрів у Будапешті.
Після демобілізації у 1946 році поступив до Вінницького медичного інституту, який закінчив у 1951 році. В 1952 році був призваний у Радянську Армію. Звільнившись в запас у 1957 році поступив в клінічну ординатуру на кафедру факультетської хірургії, яку тоді очолював проф. І.М.Грабченко. З цього часу вся науково-педагогічна та практична діяльність Олександра Яковича тісно пов’язується з Вінницьким медичним інститутом. Працюючи асистентом кафедри в 1964 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Алопластика капроновим протезом передньої черевної стінки при грижах і дефектах».
Під керівництвом академіка АМН СРСР Б.В. Петровського була виконана і в 1975 році успішно захищена докторська дисертація під назвою: «Хирургия осложненного каменного холецистита».
Наукові дослідження, що проводились на кафедрі,під керівництвом Олександра Яковича були присвячені вивченню патології органів травлення. Особливо велика робота проводилась з питань хірургії ускладненого холециститу, патології жовчних шляхів, підшлункової залози.
В результаті глибоких клінічних досліджень професором О.Я.Фіщенко була розроблена класифікація ускладненого каменевого холециститу, на яку посилаються в багатьох монографіях. Розроблені і застосовуються: метод реґіонарної перфузії протеолітичних препаратів і холодова блокада новокаїном через круглу зв’язку печінки при гострому панкреатиті і холецистопанкреатиті. Запропоновані різні модифікації і варіанти холедохотомії, дренування загальної жовчної протоки, розроблений пелюстковий холедоходуоденальний анастомоз, декілька варіантів захисту швів біліодигестивного анастомозу. Введено в практику новий метод дренування загальної жовчної протоки через бокове віконце міхурової протоки. Установлені та обґрунтовані нові показання до папілосфінктеротомії при локально розширеній ампулі футерова сосочка з наявністю каміння, коли діаметр загальної жовчної протоки значно менший діаметра каменя; холедоха значно менший діаметра камінця, описаний симптом натягування и поштовху при перихоліцестите.
Перу О.Я Фіщенко належить 365 наукових робіт, 1 монографія. Новизна його наукових досліджень підтверджена 12 свідоцтвами на винаходження 126 посвідченнями на рацпропозиції. Будучи завідувачем опорної кафедри серед однопрофільних кафедр, він був ініціатором і безпосереднім виконавцем в розробці нової навчальної програми з загальної хірургії з доглядом за хірургічними хворими та створення підручника з загальної хірургії, який пізніше був виданий українською мовою.
Фіщенко О.Я.
Під керівництвом професора О.Я Фіщенко були виконані і успішно захищені кандидатські дисертації: Б.І. Дударенком «Сравнительная оценка холедоходуоденостомии и папилосфинктеропластики».
О.Я. Сливкою «Химический состав желчи и камней при калькулёзном холецистите», І.Н. Ошовським «Лечение острого пакреатита и холепанкреатита»; М.Д. Желібою «Комплексное лечение осложнённого холецистита у лиц пожилого и старческого возраста», С.Д. Хімічем «Использование пузырного протока в хирургии холецистита», О.О. Жупановим «Вибір способу обробки ложа жовчного міхура».
З приходом на кафедру професора О.Я. Фіщенка тематика наукових досліджень в основному була сконцентрована на вивченні патології органів травлення.
Паралельно з дослідженнями хірургічних захворювань органів травлення в тісній співпраці з кафедрами мікробіології під керівництвом професора Г.К.Палія, оперативної хірургії та топографічної анатомії під керівництвом професорів Г.В.Терентьєва, І.Я. Костюка, кафедрою фармакології під керівництвом професорів О.О. Столярчука і Г.І. Степанюка, біохімії та загальної хімії під керівництвом професорів М.Б.Люцюка і О.О.Пентюка напрямки наукових досліджень доповнилися експериментальними: клінічними розробками застосування нових лікарських засобів профілактики і лікування гострої хірургічної інфекції (антисептика декаметоксину, нитазолу, сорбентів на основі аєросілу-300, поліметілсилоксану, вінборону та інші). За результатами цих досліджень були захищені 3 кандидатські дисертації: В.П. Кравець — »Профілактика та комплексне лікування гострих гнійно-запальних захворювань пальців кисти з застосуванням декаметоксину», П.С.Шевня «Сравнительная оценка эфективности способов обеззараживания кожи рук хирурга», О.П. Жученко — «Патогенез, профилактика и лечение лактационных маститов».
Згодом, у жовтні 2008 р. О.П. Жученко успішно захистив докторську дисертацію на тему: «Невирішені питання гострих захворювань органів черевної порожнини, профілактики та лікування гнійно-запальних ускладнень післяопераційних ран», а з 2015 року по 2021 рік - працював професором кафедри загальної хірургії.
Жученко О.П.
Доцентом М.Д.Желібою проводились експериментальні і клінічні дослідження застосування антисептика декаметоксину, лікарських засобів на його основі та сорбентів для профілактики і лікування гострої хірургічної гнійної інфекції. Пізніше ці дослідження сталі основою докторської дисертації
В 1991 році Центральним методичним кабінетом МОЗ України кафедра була визнана опорною серед однопрофільних кафедр вищих медичних навчальних закладів. З цих пір почали проводити щорічні наради і конференції присвячені актуальним питанням навчального процесу, розробці міроприємств направлених на поліпшення викладання дисципліни, матеріали нарад публікуються в окремих збірках і фахових журналах.
Була розпочата робота по створенню нового підручника «Загальна хірургія» зміст якого був адаптований до нової навчальної програми, створеної співробітникам кафедри під редакцією О.Я. Фіщенка.
Желіба М.Д.
Після смерті професора О.Я.Фіщенка в 1994 році кафедру очолив к.мед.н., доцент М.Д. Желіба. Микола Дмитрович закінчив Вінницький державний медичний інститут ім.. М.І. Пирогова в 1972 році. Річну інтернатуру по хірургії проходив у Немирівський ЦРЛ. З 1973 по 1979 рік ординатор хірургічного відділення вузлової клінічної лікарні станції Вінниця. Паралельно з практичною роботою займався науковою і педагогічною діяльністю. В своєму становленні як хірурга, вченого і педагога багато в чому зобов’язаний своїм учителям: доц. С.П.Белканії, професору О.Я.Фіщенку, професору Г.К.Палію. Працював на кафедрі до 2023 р.
Ошовський І. Н.
Закінчив Вінницький медичний інститут ім.. М.І.Пирогова в 1970 році. 1970 - 1972 рік служба в Радянський Армії 1972 - 1974 рік клінічна ординатура на кафедрі факультетської хірургії ВМІ. 1974 - 1977 рік асистент кафедри загальної хірургії. 1977 - 1979 рік відрядження в республіку Сієра-Леоне в якості лікаря-хірурга. З 1980 року працює на кафедрі загальної хірургії. В 1983 році захистив кандидатську дисертацію на тему: „Лікування гострого панкреатиту і холепанкреатиту". З 1991 року доцент кафедри загальної хірургії. Хірург вищої кваліфікації. Широко впровадив в клініку методику лікування гострого панкреатиту і холепанкреатиту. Автор 10 рац. Пропозицій, 5 авторських винаходів, 54 наукових публікацій. У 2023 році за значні професійні успіхи І. Н. Ошовський був удостоєний звання почесного професора ВНМУ ім. М. І. Пирогова. Працював на кафедрі з 1991 по 2024 рік.
Шевня П. С.
Закінчив Вінницький медичний інститут ім. М.І.Пирогова в 1972 році. Проходив інтернатуру на базі Тульчинської ЦРЛ з 1972 по 1973 роки. З 1973 року по 1983 роки працював ординатором хірургічного відділення МКЛ №4 м. Вінниця. Хірург вищої категорії. В 1983 році обраний на посаду асистента кафедри загальної хірургії. Працював на кафедрі з 1996 по 2024 рік на посаді доцента.
Штат кафедри в 2007 році.
Хіміч С.Д.
З 2016 року по даний час кафедру очолює д.мед.н., професор Хіміч С.Д., який у 1986 році з відзнакою закінчив Вінницький медичний інститут. З 1986 по 1988 роки навчався в клінічній ординатурі на кафедрі загальної хірургії. У 1988 році став лауреатом молодіжної Республіканської виставки науково-технічної творчості. В цей час також були закладені основи майбутньої наукової діяльності. З 1988 року почав працювати старшим лаборантом, а з 1990 — асистентом цієї ж кафедри. У 2000 році обраний доцентом кафедри загальної хірургії, а в 2005 році обраний на посаду професора кафедри загальної хірургії ВНМУ ім. М.І.Пирогова. Також Сергій Дмитрович є вченим секретарем спеціалізованої вченої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій із хірургії, акушерства та гінекології, дитячої хірургії, а також головою комітету із біоетики Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова. С.Д.Хіміч є автором та співавтором понад 350 наукових праць, 108 раціоналізаторських пропозицій та 15 винаходів. Він нагороджений Почесними грамотами МОЗ та МОН України, відзнакою науковець року (2019р.), є академіком НАН вищої освіти України та членом Правління асоціації хірургів України.
Колектив кафедри, весна 2017
Емблема кафедри (розробники проф. С.Хіміч та к.мед.н., К.Паньків)
